Стильні аксесуари з бисера від Stephan Hampala

джерело

Цікаві ідеї застосування пляшок

СлабО?!

О це так капелющок! Модняцький пацан! Цікаво, а сорочка бісером вишита?

Історія бісерних сумочок

Техніки виготовлення бісерних гаманців і сумок можуть бути різними - в'язання гачком або спицями, низання, ткацтво або вишивка, техніка "шаблі" ("шаблі" з французької перекладається як "пісочний", а виглядає це як "шита бісерна сітка" по Меркулової).

Спочатку бісер певних кольорів нанизують на нитку за схемою візерунка, а потім вив'язують полотно сумочки. Виходить ось така краса ...

У самому в'язанні не було нічого складного, коли вже пристосуєшся. Головне - не збитися при наборі бісеринок, інакше зіпсується весь візерунок.

"У Німеччині, де цілі області займалися надомним виготовленням бісерних речей на продаж, існував розподіл праці: чоловіки нанизували бісер на нитку відповідно з малюнком, а жінки в'язали. Звичайно, це дозволяло значно збільшити швидкість роботи." (Е.С.Юрова, "Епоха бісеру в Росії")

"До техніки бісерної вишивки вдавалися головним чином при виготовленні пласких предметів: настінних панно, пласких сумочок і гаманців, вставок в портмоне, бювари, записники. Коли ж потрібно було виготовити кругле або обьемной виріб, зазвичай використовували в'язання гачком або - набагато рідше - на спицях.

Вік цих двох видів рукоділля, як не дивно, дуже різний: якщо історія в'язання на спицях налічує кілька тисяч років, то в'язання гачком є відносно молодим видом жіночих рукоділь. Більш-менш достовірні відомості про появу цієї техніки відносяться до початку 17 століття.

При в'язанні гачком використовувалися прості стовпчики без накиду, при в'язанні спицями - звичайна панчішна в'язка або в'язка схрещеними петлямі. Нитка з нанизаними на неї бісеринками намотувалася на папірець або на спеціальну дерев'яну паличку. У фондах музею європейського прикладного мистецтва в Далеме (Берлін) зберігається заготівля для в'язаною сумки або кисета у вигляді невеликої кисті, що складається з окремих ниток з нанизаним на них бісером.

Після закінчення в'язки лицьова і виворітна сторона міняються місцями: сторона, яка була лицьовій для в'язальниці, стає виворотом, а на іншій стороні утворюється візерунок з бісеру.

Саме з технікою в'язання гачком пов'язані деякі вельми поширені типи візерунків, що прикрашали подібні вироби. Так, найпоширеніша на багатьох серветках, круглих гаманцях і сумочках розетка із закрученими по спіралі пелюстками має підставою звичайну схему вив'язування гачком кола, коли додаток стовпчиків в кожному ряду здійснюється по декількох радіусів, причому додаткові стовпчики розташовуються по відношенню до попереднього ряду з деяким зміщенням.

Ефект зміщення стовпчиків при в'язанні гачком призводить до того, що на чохлах для цибухів, тростин, свічників смуги візерунка йдуть не прямо, а закручуються по спіралі, що робить малюнок цих виробів значно цікавіше. Навпаки, спроба зобразити фігури або пейзаж при в'язанні гачком призводить до сильних спотворень задуму: будинки, люди, собаки - все "валяться" на одну сторону.

Крім того, застосовуючи таку техніку, дуже важко домогтися прямокутної форми вироби: з плином часу все речі, в'язані гачком, набувають форму ромба.

У порівнянні з виробами, зв'язаними гачком, речі, виконані на спицях (сумочки, монетніци або подушечки для голок), значно менш щільні і більш еластичні. Подібні вироби набагато гірше "тримають" форму, і цим, можливо, пояснюється порівняно мала популярність цієї техніки. Тим не менш, речі, зв'язані на спицях, мають і свої гідності. Більші, ніж при в'язанні гачком, відстані між бісерінкамі, яскраві фарби, характерні для бісерних виробів, трохи пом'якшуються, а фон знаходить додаткову "гру" завдяки м'якості форми пов'язаних на спицях предметів. Приглушеність фарб і плинність ліній, властиві речам, зв'язаним на спицях, увійшли в моду в кінці 19 століття, чим і пояснюється збільшення частки в'язання на спицях у виробах того періоду.

Існує кілька способів нізанія з бісеру: "в хрестик", "в цеглинки", "мозаїка". При цьому бісеринки нанизуються ряд за рядом на нитку з однією або двома голками, надітими з двох її кінців. При Нізаніе "в хрест" чергуються ряди бісеринок з горизонтально і вертикально розташованими отворами.

При використанні двох інших схем отвори розташовуються в одному напрямку.

У техніці нізанія виконувалися численні бахромки, пензлики, сітки, що прикрашали бісерні вироби протягом усього 19 століття.

Значно рідше, ніж інші види робіт з бісеру, зустрічаються картинки, виконані в техніці ткачества. Це пояснююється тим, що вишивка і в'язання набагато простіше, ніж ткацтво, і не вимагають спеціальних пристосувань у вигляді ткацького верстата. Перевагою тканих робіт є відсутність у них вивороту, тому до цієї техніки зверталися, коли виріб повинно було бути двостороннім.

Серед російських робіт з бісеру практично не попадаються речі, виконані в техніці "шаблі". І.Меркулова називає цю техніку "шита бісерна сітка". За відомостями Н.Вольтерс, роботи, виконані в техніці "шаблі" з'являються у Франції на початку 17 століття. Їх назва пов'язана, з тим, що всі вони виконані з надзвичайно дрібного бісеру. Від звичайної  сітки техніку "шаблі" можна відрізнити по вивороту, на якій кожна бісеринка укладена в сплетену з ниток осередок. Секрет техніки "шаблі" був незалежно один від одного розгаданий Н.Вольтерс та І. Меркулової. Бісер нанизується відповідно з малюнком на нитку або волосся ряд за рядом, причому кожний наступний ряд скріплюється з попереднім голковим швом, близьким до техніки голкового мережива, "рішельє" або Обметко петель.

У пору розквіту бісерного рукоділля різноманітність сюжетів вишивок поєднувалася з не меншим розмаїттям прикрашаємих ними предметів. Так, на дамі, що відправляється на бал могли бути надіті вишиті бісером черевички, в одній руці вона могла тримати бісерний порт-буку, а в іншій - бісерну сумочку або монетніцу. Крім того, у неї могла бути спеціальна книжечка для запису партнерів з танців (карне-де-баль), прикрашена вишитими вставками.

Бісерні сумочки увійшли в моду в Європі ще в 18 столітті. Вони складалися з чотирьох вишитих бісером часточок із зображенням фігур або квітів. Сполучені разом, часточкі утворювали низ сумочки, яка закінчувалася матерією, стягувалися поверху шнурком. Однак у нас зустрічаються лише трохи більш пізні варіанти сумочок, які увійшли в моду в самому кінці 18 століття під час Великої Французької революції. Вони були, як правило, овальної або прямокутної форми, не мали замку і стягувалися зверху довгим шнуром для носіння через руку.

У 20-30 роки у сумок з'являються замки зі сталі, бронзи або срібла, прикрашені зазвичай багатим візерунком з квітів, листя, плодів, метеликів, рогів достатку. До замку кріпився ланцюжок, який тримали в руці або прикріплювали до поясу спеціальним затиском. 

Пізніше (1850-1870-ті роки) бісерні сумочки вийшли з моди і з'явилися у великій кількості лише на початку 20 століття (і 21-го теж, помітили?). Їх легко відрізнити за модерністським мотивами в малюнку вишивки і декорі замку, а так само за більш крупному і менш яскравого бісеру. "

Текст статті по Е.С. Юрова "Епоха бісеру в Росії", Москва, Інтербук-бізнес, 2003.